А   Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 


Складний ефір - саліцилова кислота

Складний ефір саліцилової кислоти (по фенольной групі) з оцтовою кислотою відомий під назвою аспірину.

Складні ефіри саліцилової кислоти мають вільну фе-нольних групу НОСбН4СООН і дають розчинні у воді саліцилати лужних металів. Натрієве похідне мегілсаліцілата випадає у вигляді осаду.

Складний ефір саліцилової кислоти (по фенольной групі) з оцтовою кислотою відомий під назвою аспірину.

Всі складні ефіри саліцилової кислоти зі спиртами і фенолами мають приємний запах; це доводить, що тиск їх парів досить велике навіть при кімнатній температурі. Їх омилення може бути здійснено в паровій фазі їдким лугом або окисом магнію; виходить саліцилат виявляють по флуоресценції.

Якщо кілька міліграмів будь-якого складного ефіру саліцилової кислоти внести в мікротігель, накрити його кружком фільтрувального паперу, змоченою їдким лугом, і притиснути зверху годинниковим склом, то протягом 10 - 15 хв.

Значно більш чутливий метод виявлення складних ефірів саліцилової кислоти, при якому краплю ефірного розчину вносять в описаний вище прилад і потім випаровують ефір короткочасним зануренням пробірки в киплячу воду. Потім пробірку закривають пробкою зі скляним кулькою, на який нанесена крапля їдкого лугу або суспензія окису магнію, і залишився складний ефір витримують приблизно протягом 10 хв. Виділяються при цьому пари омиляются в підвішеній краплі, утворюючи флуоресціюючий саліцилат.

Наприклад, пропілен конденсується з саліцилової кислотою з утворенням пзопропілсаліціліта і алкілованих в ядрі складних ефірів саліцилової кислоти. Процес протікає таким чином, що пропілен спочатку конденсується з саліцилової кислотою з утворенням ізопропілсаліцілата, який потім піддається ізомеризації, причому Ізопропілов-ва група вступає в бензольне ядро. Механізм дії фтористого бору в даному випадку, ймовірно, полягає в тому, що фтористий бор утворює комплекс з саліцилової кислотою, приєднуючись до кисню гідроксилу групи GOOH; водень карбоксильної групи робиться при цьому більш рухливим, що навіть обумовлюється можливість конденсації кислоти з олефіном. Це послаблює зв'язок між киснем і вуглеводневим радикалом, що полегшує изомеризацию.

Серед багатьох органічних сполук, пропонованих останнім часом для фотостабілізаціі полімерів, знаходять застосування похідні бензофенону, складні ефіри саліцилової кислоти, похідні бензотриазол, різні органічні сполуки олова, тіазолідону і ін. У цьому розділі останні два класи з'єднань не розглядаються, так як методи синтезу, властивості і застосування оловоорганічних з'єднань[1, 2]і тіазолідону[3, 4]досить повно висвітлені в літературі.

Для визначення ефірів саліцилової кислоти: аміл -, метил -, феніл - і етілсаліцілатов[138]змішують 5 мл розчину в етиловому спирті, що містить 0 5 - 5 мг складного ефіру саліцилової кислоти, з 1 мл 10% - ного розчину NH2OH - HC1 в 80% - ном етиловому спирті, додають 2 мл 10% - ного розчину NaOH в 90% етиловому спирті і 5 мл діетилового ефіру. Отриманий розчин фільтрують, перші порції фільтрату відкидають, а оптичну щільність наступних порцій вимірюють при 520 нм.

Звичайні антиоксиданти також мало ефективні, оскільки в даному випадку необхідно усунути шкідливу дію ультрафіолетових променів (див. Гл. Для цієї мети застосовуються складні ефіри саліцилової кислоти (наприклад, салол) і похідні 2-оксібензофенона. При введенні 017% цього светостабилизатора в плівку поліетилену товщиною 1 мм протягом 45 днів випотеваєт всього лише 3% добавки; препарат добре поєднується з поліетиленом. у табл. 19 наведені результати стабілізації поліетилену різними кількостями зазначеного препарату.

рівняння (10.9) описує звичайний гідроліз складного ефіру, а рівняння (1010) - каталізує гідроліз, який залежить від наявності саліцилової кислоти, причому каталізатор повністю регенерується після завершення каталітичного акта. Принципово важливим є тут те, що проміжний складний ефір саліцилової кислоти гідролізується дуже швидко, перетворюючись в кислоту. Причина такого швидкого гідролізу, звичайно ж, пов'язана з внутрімолекулярних характером реакції.

Ці стабілізатори оберігають полімери від дії ультрафіолетових променів. Як фотостабілізаторов найбільше значення мають похідні бензофенону і бензотриазол. У США IB промисловому масштабі проводиться фенилсалицилат, ре-зорцінолдібензоат, й-окси - метаксібеізофеіон, 2 2 -діоксі - 4-мето ксі-бензофенон, 2-окси - 4-н-октоксібензофенон, 2 2 -діоксі - 4-н-октоксібензо - фенон, бензотриазол і ін. Застосовуються також складні ефіри саліцилової кислоти, різні органічні сполуки олова. Стабілізатори на основі бензофенону містять не менше однієї оксигрупи в ор-то-покладений ії по відношенню до карбонільної групі. Цей тип фотостабілізаторов застосовується в основному для стабілізації вінілгалоід-них полімерів, а деякі з них-для стабілізації поліетилену. Ефіри саліцилової кислоти і фенолів використовують - в разі поліолефінів і галоїдовмісних полімерів. Вони застосовуються для стабілізації полівінілхлориду та поліетилену.