А   Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я 


Кістемакер

Кістемакер[16]показав, що запропонована ним формула, що зв'язує тиск і температуру, в загальному задовольняє цій умові на відміну від температурної шкали 1937 року, недосконалість якої позначається, по-видимому, аж до 3 5 К.

Запропоновані Кістемакером поправки могли бути також перевірені методом магнітної термометрії. Попередні результати перевірки були отримані в Лейденської лабораторії і повідомлені на конференції за низькими температур в Кембриджі в 1949 р Ці результати представлені на кривій фіг. Пізніше в Лейденської лабораторії були отримані більш точні результати, які наведені на фіг.

У 1946 р Кістемакер і Кеєзом[14]з метою визначення більш точних значень коефіцієнтів віриалів досліджували ізотерми газоподібного гелію при температурах від 1 7 до 2 7 К, розширивши таким чином область більш ранніх вимірювань Кеезома і Вальстрем[17], Обмежується межами 2 6 К. Аналіз цих результатів показав, що шкала 1937 року, мабуть, є хибною в цій області температур. Твір величин р і і екстрапольоване до нульової щільності дає величину абсолютної температури. Визначені таким чином величини Т виявлялися завжди менше, ніж температури, виміряні по тиску пари гелію в криостате.

Величини L, обчислені Кістемакером, помітно відрізняються від експериментальних значень поблизу 4 К, тоді як криві обчислені Еріксоном і Робертсом, добре з ними узгоджуються. Еріксон і Роберта обчислювали величини y (V) і dp /dT, точні до третього коефіцієнта, в той час як при звичайному способі розрахунку вириальне поправка представляється у вигляді статечного ряду щодо тиску р з використанням лише кількох перших членів.

Крива дає поправки, запропоновані Кістемакером.

Пунктирна крива відповідає поправці запропонованій Кістемакером.

Системи Ван убиша[2064], Рейндерс і Кістемакера[1680], Бейнон[186]і Моррісона[1448]забезпечені ртутними затворами і дозволяють оперувати зразками газу[790, 1399, 2194, 2195]і регулювати їх тиск.

Проведені пізніше, в 1946 р, вимірювання Кістемакера в температурної області між 1 3 К і Г - точкою добре узгоджувалися з цими результатами. Результати Кістемакера наведені на фіг.

Проведені пізніше, в 1946 р, вимірювання Кістемакера в температурної області між 1 3 К і Г - точкою добре узгоджувалися з цими результатами. Результати Кістемакера наведені на фіг.

Суцільна лінія - шкала, запропонована Кістемакером; пунктирна лінія - шкала Бліні і Симона 1939 р .; штрих-пунктирна лінія-шкала Шмідта і Кеезома 1937 р .; Д - дані Казимира, Де-Клерка і Полдера, отримані методом магнітної термометрії.

Точки отримані усередненням даних, наведених на фіг. Суцільна лінія - залежність між тиском р і температурою Т, встановлена Еріксоном і Робертсом; пунктирна лінія - поправки Кістемакера, оброблені для температур вище Х - точки Абрагамом, Осборном і Вейнштоком.

Результати добре збігалися, і для L0 було вибрано значення 5950 дж /моль, яке трохи менше значень, отриманих Бліні і Симоном або Кістемакером.

Один з найбільш надійних методів визначення Термодім наміческіх температур полягає в екстраполяції (р - V) - ізотерм газу до нульового тиску або до нульової щільності. При використанні цього методу потрібно тільки правильно вибрати величину газової постійної R, необхідність же в використанні реперних температур відпадає. Можлива точність визначення температури цим методом обмежується точністю вимірювань тиску і обсягу і величиною флуктуації температури газу. На підставі даних, отриманих цим методом, Кістемакером і Кеезомом[1]було висловлено припущення, що температурна шкала, заснована на тиску насичених парів Не4 при температурах нижче 2 + 2 К, містить серйозні помилки. Наступні виміри тиску насичених парів Не4 вироблені Кістемакером[2], А також вимірювання Еріксона і Робертса[3], Які користувалися методами магнітної термометрії, підтвердили цей висновок і привели до висновку, що температурна шкала, заснована на тиску парів Не4 потребує поправок в більш широкому інтервалі температур. Ці останні дані проте, були отримані за допомогою деякої реперною температури.

Один з найбільш надійних методів визначення Термодім наміческіх температур полягає в екстраполяції (р - V) - ізотерм газу до нульового тиску або до нульової щільності. При використанні цього методу потрібно тільки правильно вибрати величину газової постійної R, необхідність же в використанні реперних температур відпадає. Можлива точність визначення температури цим методом обмежується точністю вимірювань тиску і обсягу і величиною флуктуації температури газу. На підставі даних, отриманих цим методом, Кістемакером і Кеезомом[1]було висловлено припущення, що температурна шкала, заснована на тиску насичених парів Не4 при температурах нижче 2 + 2 К, містить серйозні помилки. Наступні виміри тиску насичених парів Не4 вироблені Кістемакером[2], А також вимірювання Еріксона і Робертса[3], Які користувалися методами магнітної термометрії, підтвердили цей висновок і привели до висновку, що температурна шкала, заснована на тиску парів Не4 потребує поправок в більш широкому інтервалі температур. Ці останні дані проте, були отримані за допомогою деякої реперною температури.

Капіляр обмотаний ніхромовим нагрівачем; зміна температури капіляра а отже, і потоку через нього дозволяє контролювати швидкість потоку. В'язкість газу зростає зі збільшенням температури, і при нагріванні капіляра від кімнатної температури до 500 потік через натекатель може бути знижений приблизно в 5 разів. Завдяки молекулярному режиму натекания, переважному на одному кінці таких натекателем, швидкість молекул у цього кінця обернено пропорційна кореню квадратному з молекулярного ваги; таким чином, є тенденція до концентрації важчих молекул на стороні з більш високим тиском і до зворотної дифузії в балон. Цей ефект з'являється навіть при вимірюванні відносної поширеності ізотопів. Він може викликати зміну складу газу в балоні в часі. Помилки, викликані цим явищем, можуть бути виключені конструюванням натекателем, відокремлених від балона довгою капілярної трубкою. Капілярна трубка збільшує швидкість потоку зразка газу на вході в натекатель і запобігає зворотну дифузію, виключаючи тим самим зміна складу газу в балоні внаслідок фракціонування, яке відбувається в місці звуження. Таким чином, потік компонентів суміші через натекатель пропорційний їх концентрації в балоні. Однак ніщо не може виключити фракціонування, що виникає у кінця натекателем з боку іонізаційнийкамери, де система відкачування мас-спектрометра видаляє кожен компонент зі швидкістю, обернено пропорційній квадратному кореню з його маси. Тому для перетворення вимірюваних іонних пучків в аналітичні величини виміряні висоти піків повинні бути помножені на ряд коефіцієнтів, назад пропорційних кореню квадратному з маси молекул. Боуер-бум і Тасман[243], А також Кістемакер[1122, 1124]розглянули ефекти фракціонування, що виникають при використанні вязкостних натекателем, і показали, що постійні часу подібних натекателем можуть бути великими. Внаслідок цього виміру, зроблені безпосередньо після введення зразка в балон, могутбить помилковими. Зміни складу зразка, що випливає з балона, досить для впливу на точність особливо точних вимірювань, проведених протягом однієї години.